Десять батьківських заповідей
1. Не вважайте дитину своєю власністю: вона особистість.
2. Любіть дитину такою, яка вона є, навіть якщо вона не в усьому досягає
успіху.
3. Не очікуйте, що ваша дитина виросте такою, якою хочете ви. Допоможіть їй стати собою.
4. Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок —розуміти свою дитину. Зробіть так, щоб ваша дитина ділилась з вами своїми проблемами. Ви — не суддя, який має право судити, ви — не приклад для наслідування. Ви — найрідніша людина, яка може втішити і у 5, і у 25 років.
5. Не переймайтесь, якщо чогось не можете зробити для своєї дитини.
Гірше, якщо можете, але не робите.
6. Постарайтесь хоч інколи дивитись на світ очима вашої дитини.
7. Частіше розмовляйте з вашою дитиною, відповідайте на всі її питання.
8. Не лайте, а тим більше не ображайте дитину, особливо в присутності сторонніх.
9. Частіше хваліть, захоплюйтесь вашою дитиною, радійте її успіхам.
10. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить, давши життя вашим онукам.
Почуйте серцем голос дитини
• Окрім їжі дайте мені безпечний спокій і вашу любов.
• Дозвольте мені в міру моїх сил сідати, ставати, соватись, родити,
лазити, стрибати, не кажіть, що я співаю, бавлюся, експериментую «часто», «багато», «задовго».
• Дозвольте мені ставити питання і отримувати на них чесні відповіді,
експериментувати, шукати, досліджувати.
• Не карайте мене, коли я переживаю через невдачі, самі невдачі вже
є карою для мене.
• Говоріть до мене очима, серцем, посмішкою, вашими руками: ваші
слова не завжди мені зрозумілі.
•Нехай в нашій сім'ї панує мир — передумова мого розвитку. Нехай
довкола мене живуть гарні, ніжні й лагідні люди.
• У нашому домі відпустіть мені у власність один куточок, частину
вашої уваги і вашого часу.
•Навчіть мене розуміти і відчувати красу, тішитися і радіти з усього,
хоча б і з найбільшої дурнички.
•Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю
сотні помилок.
•Будьте терплячі до мого безладдя — я ж бо є тільки дитина.
•Покажіть мені, як дотримуватися обіцянки і даного слова.
•Навчіть мене відчувати свою значимість і потрібність для вас.
•Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтесь, не боятися вашого гніву, коли він справедливий і виправданий.
•Не кидайте мені ваших острахів і переляків.
•Ставтеся до мене так, як ви ставитеся до ваших друзів, і тоді я також стану вашим другом.
•Я ваша дитина, я вас так сильно люблю, будь ласка, любіть мене
так же сильно. Я хочу ніколи не боятися втратити вашу любов.
Вам здалося, що контакт з дитиною втрачено?
Ще вчора все було добре й весело в будь-якому цейтноті. Ви встигали
перекинутися слівцем, могли один одного заспокоїти. І ось щось зникає,
віддаляється. Дитина відчужена, дивиться «з холодком». Розмова не зав'язується.
Невже все розвалюється?
Не бійтеся! Якщо контакт був, він, як правило, не зникає. Однак для цього потрібно докласти зусиль і вам, і дитині. Людина по суті своїй консервативна, звичок дотримується, тим більш таких, з якими їй комфортно й затишно.
Є такі вікові моменти, коли щось змінюється в дитині. Чи у вас відбувається якась нова стадія, і не зрозуміло, як тепер любити, як розуміти.
Не метушіться, крилами не тріпочіть. Форсаж ситуації навантажить дитину, зовсім стривожить вас і не принесе плодів. Влаштуйте день спокою і мовчання. Або й три.
У наших невеликих життєвих просторах довго не намовчишся. Слово, друге — і зав'язалася розмова. Ось і контакт потихеньку налагоджується. І через якийсь час вже дивуєшся: «Що ж це було?»
Якщо ж розлад не виправляється, необхідно «копати глибше», А чи був контакт взагалі? Чи існував він лише в уяві батьків? Адже те. що дитина слухняно розповідає про шкільні події,— це ще не довіра, а якщо не когось поскаржитися — це ще не таємниця душі.
А може, це ви переключилися на деякий час на свою роботу — турботу, і дитина відчула себе загубленою, нікому не потрібною?
Ні в якому разі не можна припиняти працювати над собою, над проблемою виховання дитини, вашим спільним життям. Якщо уважно і лагідно подивитися в дитячі очі, ви обов'язково помітите погляд у відповідь.
Поради батькам як оцінювати шкільні «успіхи» своїх дітей
З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. Похвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї?
Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше.
Правило І. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два... десять... відчуйте спокій, рівновагу Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні — все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.
Правило2. Не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини «все й одразу». Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її — вона вчиться, але стає «зубрилкою» і ненавидить учення, школу, а може й... вас.
Правило 3. Безмежна любов. Ви любите свою дитину незважаючи на її «успіхи» у школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдачі? Вона вас засмучує і... все.
Правило 4. Не бийте лежачого. «Двійка», а для когось і «дев'ятка» — достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати той, якого ви найбільше хочете позбавитися, і говоріть тільки про нього.
Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначніші для неї. Але якщо вас турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.
Правило 7. Головне — хваліть виконавця, а критикуйте невиконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8. Найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами сусідського Івана.
Правило 9. Не скупіться на похвалу: будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого немає за що похвалити.
Правило 10. Виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в Себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило II. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12. Не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але буває це тоді, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж зацікавленості вже нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна «витягнути» дитину до активного життя в навчанні.
Для того щоб ці правила виявились ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина повинна бути не об'єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися — головного засобу подолання труднощів у навчанні.
